Тримання під вартою — це запобіжний захід, а не покарання.

Але кримінальні провадження можуть тривати роками, і весь цей час людина іноді залишається під вартою без обвинувального вироку. Саме в таких ситуаціях особливого значення набуває стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини.

Стаття 5 Конвенції допускає тримання під вартою до суду, але не дає державі необмеженого права роками повторювати однакові аргументи про ризик втечі, впливу на свідків чи перешкоджання кримінальному провадженню.

З плином часу суд має перевіряти, чи залишаються такі ризики реальними, чи підтверджуються вони конкретними обставинами і чому більш м’який запобіжний захід не може забезпечити належну процесуальну поведінку.

Саме тривалість тримання під вартою змінює вимоги до його обґрунтування: чим довше людина перебуває під вартою, тим переконливішими мають бути причини для подальшого позбавлення свободи.

У справі «Kosinskyy and Others v. Ukraine» ЄСПЛ розглянув одразу кілька заяв щодо надмірної тривалості попереднього ув’язнення. Суд констатував порушення статті 5 § 3 Конвенції та звернувся до вже сформованої практики щодо України, зокрема справ «Kharchenko v. Ukraine» та «Ignatov v. Ukraine».

ЄСПЛ вказував на типові проблеми: підстави, які з часом перестають бути достатніми; використання припущень щодо ризиків; відсутність належної оцінки особистих обставин; нерозгляд альтернативних запобіжних заходів; недостатню оперативність самого кримінального провадження.

Рішення ЄСПЛ: https://hudoc.echr.coe.int/#%7B%22itemid%22:%5B%22001-215896%22%5D%7D

Окремо показово, що в додатку до цього рішення наведені різні кримінальні провадження з різною тривалістю тримання під вартою — від більш ніж року до понад шести років. Це добре демонструє, що ЄСПЛ оцінює не абстрактний строк сам по собі, а те, чи може держава протягом усього цього часу наводити достатні й актуальні причини для подальшого обмеження свободи.

ЄСПЛ при цьому не вирішує питання винуватості особи і не підміняє собою кримінальний суд. Його завдання інше: перевірити, чи дотрималася держава гарантованого Конвенцією права на свободу та чи не стало попереднє ув’язнення фактичним покаранням до вироку.

Тому навіть тяжкість або резонансність обвинувачення не можуть автоматично виправдовувати багаторічне тримання під вартою.

Якщо суди роками повторюють одні й ті самі формулювання про ризики, не аналізують їх актуальність, не враховують поведінку конкретної людини і не пояснюють, чому неможливо застосувати більш м’який запобіжний захід, межа між запобіжним заходом і покаранням до вироку стає дедалі тоншою.

Саме тому в складних і тривалих кримінальних провадженнях оцінювати потрібно не лише положення КПК України, а й стандарти статті 5 Конвенції та практику Європейського суду з прав людини.